Звіт про проведення круглого столу на тему: «Арешт суден за морськими вимогами в Україні та відповідальність за неправомірний арешт: проблематика і перспектива вдосконалення морського законодавства»

15 Листопада, 2015, 10:43

Спільний круглий стіл Колегії юристів морського права України, Асоціації морського права України та Одеської національної морської академії проводився 15 жовтня 2015 року у м. Одеса, Україна, з метою обговорення стану та проблем правового регулювання арешту суден за морськими вимогами в Україні, а також можливих варіантів врегулювання виявлених проблем на законодавчому рівні.

Також проведення такого круглого столу є частиною діяльності Колегії юристів морського права України в рамках вивчення питань правового регулювання відповідальності за неправомірний арешт, яке проводиться Міжнародним морським комітетом (Comité Maritime International).

У роботі круглого столу взяли участь представники Одеської національної морської академії, господарських та загальних судів, ДП "Адміністрація морських портів України", екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, юридичних фірм.

З вітальним словом виступив перший проректор ОНМА, доктор права і професор Шемякін Олександр Миколайович, який відзначив важливість проведення такого заходу в Одеській національній морській академії та актуальність порушеної для обговорення теми.

Шемякін О.М. вказав на те, що в СРСР питання щодо арешту суден за морськими вимогам не піднімалися та не були актуальними, так як судна, що перебували у державній формі власності (а такими були майже всі судна під прапором СРСР, які здійснюють міжнародні перевезення) володіли імунітетом. В зв’язку з цим інститут арешту суден за морськими вимогам в Україні тільки вибудовується після прийняття в 1995 році Кодексу торговельного мореплавства України (далі по тексту - «КТМ») та приєднання в 2011 році до Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил щодо накладення арешту на морські судна 1952 (далі по тексту - «Конвенції 1952 року»).

У ході роботи круглого столу обговорювалися такі основні питання:

  1. Підсудність і підвідомчість питань арешту суден за морськими вимогами господарським та загальним судам.
  2. Порядок звернення та розгляду заяви про арешт суден за морськими вимогами судовими органами в Україні.
  3. Тривалість арешту судна за морськими вимогами і звільнення з під арешту.
  4. Відповідальність за неправомірний арешт судна.
  5. Арешт суден за морськими вимогами на внутрішніх водних шляхах.

По першому питанню виступили:

Рабомізо Д.В., адвокат і партнер ЮФ Rabomizo і президент ГО "КЮМП", який зазначив, що після приєднання до Конвенції 1952 року було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з арешту морських суден»№ 4190-VI від 20.12.2011 року.

Законом було внесено дві зміни: одна - до ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, і друга –до ст. 114 Цивільного процесуального кодексу України. Ці зміни однаково встановлювали, що справи про арешт судна для забезпечення морської вимоги розглядаються судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна.

З одного боку, будь-яких труднощів на даний момент у зв'язку з такими змінами на практиці не виникає. Однак, з іншого боку, не виключено те, що така ситуація призведе до різного правозастосування положень конвенції і судочинства у справах про арешт суден за морськими вимогами, як мінімум у звязку із різними підходами господарських та загальних судів до розгляду справ.

У зв'язку з цим виникає питання про те, наскільки важливим і актуальним є визначення одного судового органу (господарського або загального) для розгляду такої категорії справ, як арешт суден за морськими вимогами.

На думку Рабомізо Д.В., після аналізу судочинства в господарських та загальних судах, можна прийти до висновку, що встановлення підвідомчості загальних судів для виняткового розгляду справ про арешт суден за морськими вимогами є більш логічним, оскільки, загальні суди при розгляді даної категорії справ мали б можливість використовувати весь спектр доказів при розгляді справ, у тому числі і свідчення свідків.

З іншого боку, загальні суди вже мають досвід розгляду справ, що відмінні від позовного провадження і дещо схожі з процедурою розгляду справ щодо арешту суден за морськими вимогами в частині терміновості та спрощеності процедури. Так, це наказне та окреме провадження, а також практика слідчих суддів.

На відміну від загальних судів господарські суди розглядають справи тільки в рамках позовного провадження.

Пташенчук А.Н., юрист ЮФ Interlegal, яка також вказала на труднощі, пов'язані з встановленням підсудності розгляду справ щодо арешту суден. Так, згідно з чинним національним законодавстваом підсудність розгляду справ щодо арешту суден визначається місцем знаходження морського порту України, в якому перебуває судно, або порту реєстрації судна. Однак, на практиці виникають труднощі в ситуаціях, коли судно, наприклад, знаходиться в портовому терміналі, який не входить до меж морського порту України, або якщо судно знаходиться на внутрішніх водних шляхах. Тому у випадку, якщо судно під прапором України, то є можливість арешту судна за місцем знаходження порту реєстрації судна. Проте складнощі з визначенням підсудності в таких справах виникають як правило, якщо судно перебуває під іноземним прапором.

 

По другому питанню виступили:

Пташенчук А.Н., яка зазначила, що при зверненні та розгляді заяв про арешт судна за морськими вимогами виникає кілька основних проблем.

З одного боку, позитивним є те, що Україна стала учасницею Конвенції 1952 року. Однак, з іншого боку, в Україні діють положення КТМ, що були засновані на положеннях Міжнародної конвенції про арешт суден 1999 року, яка має певні відмінності від Конвенції 1952 року, і положення процесуального законодавства, які в окремих випадках суперечать або не відповідають положеннями Конвенції 1952 року.

Пташенчук А.Н. зазначила переваги арешту суден в Україні порівняно з іншими країнами, серед яких відносна оперативність розгляду справ, незначні витрати для іноземних осіб, рідке застосування практики контргарантій і низькі ризики відповідальності за неправомірний арешт. 

У той же час, з точки зору практики застосування Конвенції 1952 року є певні труднощі. Приміром, заява про арешт судна розглядається 2 дні і після цього потрібен додатковий час для її виконання, що в цілому займає мінімум 3-4 дні. Це призводить до того, що судно виходить з порту, а особа, на користь якої винесено рішення про арешт судна, не має більше можливості виконати рішення і заарештувати судно.

Також особа, яка ініціює арешт судна за морськими вимогами в Україні, як правило не зацікавлена або не має можливості розглянути спір по суті в судових органах України. Це пов'язано з тим, що дуже часто правовідносини у сфері судноплавства регулюються англійським правом або арбітражним застереженням щодо розгляду спорів за межами України.

До проблем також відноситься необхідність доведення в Україні належності судна як майна відповідачу в той час, коли морські вимоги досить часто виникають у відношенні не до судновласника, а до фрахтувальника. Учасники круглого столу відзначили, що подібна проблема рідко виникає в інших юрисдикціях і дуже часто для підтвердження належності судна відповідачу достатньо надання суду відкритої інформації, наприклад, з бази Equasis (www.equasis.org).

Окремою проблемою, на думку Пташенчук А.Н., є застава або зустрічне зобов'язання при арешті судна за морськими вимогами. Тут, як мінімум, складність полягає в тому, що суди не мають валютних рахунків для зарахування іноземною особою суми застави при арешті судна.

Рабомізо Д.В., який також вказав на те, що процесуальне законодавство відносно справ про арешт судна за морськими вимогами регулює тільки питання підсудності і не регулює питання, пов'язані з підготовкою та подачею документів для арешту суден.

У господарському судочинстві після арешту судна господарським судом суду залишається тільки очікувати подання позовної заяви, оскільки ГПК передбачає тільки позовне провадження і ніяке інше. 

 загальних судах крім позовного провадження є наказне і окреме провадження, проте тут та сама проблема: ЦПК не відносить справи щодо арешту суден до того чи іншого провадження та лише регулює питання підсудності.

Далі, на думку Рабомізо Д.В., виникають питання, пов'язані з документами, що підтверджують наявність морських вимог. Як правило такі документи викладені англійською мовою або містяться просто в електронному листуванні між двома контрагентами та швидке отримання їх оригіналів виключно для арешту судна не представляється можливим. У той же час судові органи України вимагають надання письмових доказів, викладених іноземною мовою, з нотаріально завіреним перекладом.

У звязку із тим, що багато документів у сфері судноплавства викладаються англійською мовою, учасники круглого столу обговорили можливість подачі таких документів без перекладу англійською мовою, якщо в судах, наприклад, буде введена за аналогією зі слідчим суддею у кримінальних справах посада судді «з морських справ». Такі судді володіли б знаннями англійської мови для належного розгляду справ у сфері морського права, формуючи таким чином одноманітну практику розгляду справ не тільки щодо арешту суден за морськими вимогами, але й інших справ у сфері морського права.

На думку Кічмаренко С.Н., голови Приморського районного суду м Одеса, в цьому випадку можливо використовувати перекладача із судової адміністрації, який попереджається про кримінальну відповідальність.

Гладишева Т.Я., суддя Одеського апеляційного господарського суду, зазначила, що залучення перекладача навряд чи може бути рішенням такого питання у разі розгляду питання про арешт судна господарським судом.

Окремої уваги заслуговує необхідність надання до судових органів в Україні довіреності або інших документів, що підтверджують повноваження особи, яка звертається із заявою про арешт судна на правах представника. У багатьох юрисдикціях така вимога відсутня.

По третьому питанню виступив:

Рабомізо Д.В., який зазначив, що тривалість арешту судна на практиці може бути різною від декількох тижнів до року і, як правило, припиняється внесенням застави або наданням гарантії банку або P&I клубу.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 7 Конвенції 1952 року суд може встановити для заявника вимогу про передачу до суд або до арбітражу спору для розгляду по суті. При цьому, це не обов'язково повинен бути суд, який розглядає питання про арешт судна за морськими вимогами.

У випадку, якщо така вимога виконана і заявник подав документи для розгляду спору по суті, суд продовжує арешт судна. У випадку, якщо судновласником або іншою особою надано інше забезпечення (застава, гарантія) або заявник не розпочав розгляд справи по суті, судно негайно звільняється з-під арешту.

Саме такий підхід до арешту судна за морською вимогою і його звільнення створює збалансований механізм арешту суден, що дозволяє захистити як інтереси заявника, який володіє морським вимогою, так і судновласника або іншої особи, судно якої заарештовано.

Учасники круглого столу відзначили, що як правило арешт судна з метою отримання іншого забезпечення (застави або гарантії) і є основною метою заявника в ситуації, коли судноплавство є дуже активним видом діяльності і судна затримуються в порту деколи не більше декількох годин.

У цій ситуації українські суди повинні розуміти сутність арешту судна за морськими вимогами та відрізняти його від забезпечення позову.

По четвертому питанню виступили:

Вагіф Малаєв, адвокат та старший партнер ЮФ Lexcellence, повторно акцентувавши увагу на тому, що в Україні не існує окремого судового провадження з арешту суден за морськими вимогами.

У той же час він відзначив, що питання відповідальності за неправомірний арешт судна врегульовано в законодавстві України, пославшись, наприклад, на ст. 43-10 ГПК, відповідно до якої «в разі припинення заходів або у випадку відмови заявника від позову, або у випадку набрання законної сили рішенням про відмову в задоволенні позову особа, щодо якої вжито заходи, має право на відшкодування шкоди, заподіяної прийняттям цих заходів».

Учасники круглого столу обговорили і зазначили, що дане положення скоріше може бути застосовно тільки в рамках позовного провадження, ніж провадження, пов'язаного виключно з арештом судна за морськими вимогами. У зв'язку з цим, застосування даного положення, навіть на підставі аналогії, підлягає більш детальному дослідженню.

Також, Вагіф Малаєв зазначив, що на практиці випадки притягнення до відповідальності за неправомірний арешт судна за морськими вимогами не зустрічалися і судова практика з цього питання відсутня.

Пташенчук А.Н., яка зазначила, що відсутність будь-яких позовів щодо неправомірного арешту пов'язана як правило з тим, що судновласники воліють нарахувати і виставити ці витрати в якості демереджа фрахтувальнику. Далі фрахтувальник, як правило, не має підстав для початку подібного судового процесу в Україні проти заявника щодо арешту судна, оскільки вимоги могли виставлятися судновласнику і станній володіє всіма документами, які можуть бути використані при розгляді справи про неправомірний арешт. З цієї причини фрахтувальник воліє почати арбітражний розгляд з судновласником відповідно до договору фрахтування в іншій юрисдикції, наприклад, в Лондоні.

Рабомізо Д.В., який зазначив, що при розгляді питань про відповідальність за неправомірний арешт і встановлення розміру такої відповідальності суд повинен брати до уваги не тільки дії заявника, пов'язані з обгрунтованістю арешту, але і дії судновласника, який повинен в найкоротший термін після арешту судна вжити всіх залежних від нього заходів, спрямованих на мінімізацію своїх збитків, пов'язаних з таким арештом.

Учасники круглого столу окремо обговорили питання внесення фінансового забезпечення заявником, в інтересах якої накладається арешт на судно за морськими вимогами. Так, було зазначено, що в окремих випадках суди висувають вимоги про внесення грошової суми на депозит суду. У той же час, тут є певні труднощі, серед яких - відсутність у судових органів валютного рахунку для внесення грошових коштів в євро або доларах США.

По п'ятому питанню виступив:

Сукачов Е.C., адвокат і старший партнер Black Sea Law Company, який зазначив, що на сьогоднішній день Україна не прийняла законодавчого акту, який би регулював правовідносини на внутрішніх водних шляхах України, однак на розгляді у Верховній Раді України знаходяться 3 проекти Закону України «Про внутрішній водний транспорт».

Одним з нормативних актів, який у певних випадках регулює дані правовідносини і продовжує діяти на території України є Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, затверджений постановою РМ СРСР від 15.10.1955 р, тобто нормативний акт, якому на день проведення круглого столу виповнюється 60 років. Однак питання арешту суден за морськими вимогами ним не врегульовані.

З урахуванням того, що КТМ, як правило, не регулює правовідносини на внутрішніх водних шляхах, то його положення щодо арешту суден за морськими вимогами не поширюються на внутрішні водні шляхи.

У зв'язку з цим, на думку Сукачова Є.С., вкрай необхідним є внесення змін до законодавства України щодо встановлення режиму правового регулювання арешту суден за морськими вимогами на внутрішніх водних шляхах.

Учасники круглого столу відзначили для України можливість поширення дії положень Конвенції 1952 року і на внутрішні водні шляхи.

Крім того, учасники круглого столу обговорили основні положення законопроектів «Про внутрішній водний транспорт». Так, вони вказали на ту обставину, що стаття законопроектів про арешт суден не може бути розглянута як достатня для встановлення правового режиму арешту суден на внутрішніх водних шляхах, оскільки, з її змісту випливає тільки те, що вона спрямована на арешт судна як забезпечення позовних вимог, а не арешт за морськими вимогами. Крім того, внесені на розгляд Верховної Ради України законопроекти не містять переліку морських вимог або хоча б відсильної норми на інші законодавчі акти України.

На завершення круглого столу Гладишева Т.Я., суддя Одеського апеляційного господарського суду, зазначила, що в 2014 року на базі Одеського апеляційного господарського суду проходило обговорення подібної проблеми з арешту суден за морськими вимогами, за результатами якого було підготовлено зміни до Господарського процесуального кодексу України, а саме підготовлений проект цілого розділу «Справи щодо арешту суден, який здійснюється для забезпечення морської вимоги», які були передані до вищестоящої інстанції, але результатів розгляду цих пропозицій поки немає.

За результатами круглого столу учасники висловилися про необхідність створення робочої групи з аналізу та систематизації проблем, пов'язаних з арештом суден за морськими вимогами в Україні, з метою подальшої підготовки законопроекту щодо забезпечення належного правового регулювання арешту суден.

EngУкрРус
Колегія юристів з морського права України