Наслідки денонсації деяких договорів між Україною та РФ щодо Азовського моря та Керченської протоки

24 Грудня, 2019, 14:44
24 грудня 2019 року ГО “Колегія юристів з морського права України” висловила свою позицію на адресу представника Президента України в АРК Кориневичу А.О. щодо можливих наслідків денонсації Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року,  та Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості і Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі 1993 року.

Зі змістом листа ГО "КЮМП" можна ознайомитись нижче:

Представнику Президента України в АРК Кориневичу А.О.

Шановний Антоне Олександровичу!

ГО “Колегія юристів з морського права України” розглянула Ваш запит щодо можливих наслідків денонсації (1) Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року (далі за текстом - “Договір 2003 року”) та (2) Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості і Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі 1993 року (далі за текстом - “Угода 1993 року”) та повідомляє наступне.

Вважаємо, що вирішення цього питання залежить від багатьох факторів, серед яких - загальних курс України у зовнішній політиці взагалі та по відношенню до Російської Федерації (далі за текстом - “РФ”) зокрема, в т.ч. з питань, які пов’язані з деокупацією Автономної Республіки Крим та м. Севастополь та вирішенням збройного конфлікту на сході України.

Також до уваги слід прийняти правову позицію України у міждержавних спорах проти РФ, які зачіпають питання з морського права, в тому числі у Справі щодо прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці (Україна проти РФ), який розглядається в Постійному арбітражному суді під номером 2017-06 відповідно до Додатку VII Конвенції ООН з морського права 1982 року (далі за текстом - “Справа № 2017-06”). ГО “КЮМП” не є учасником розробки таких позицій та не має повного доступу до цієї інформації і тому не може врахувати усі її аспекти під час підготовки цього листа.

Саме тому наша відповідь щодо цих угод ґрунтується виключено на їх аналізі з урахуванням ситуації навколо судноплавства в регіонах Керченської протоки та Азовського моря та стосується лише доцільності збереження або денонсації цих угод.

Щодо Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року

Головна мета Договору між Україною та РФ про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки 2003 року (далі за текстом - “Договір 2003 року”) закладена в його перших двох статтях та полягає в закріпленні того, що “Азовське море та Керченська протока історично є внутрішніми водами України і Російської Федерації” (стаття 1).

З огляду на це стаття 2 договору зазначає, з одного боку, що торговельні судна та військові кораблі (державні кораблі) під прапором України та РФ, користуються в Азовському морі та Керченській протоці свободою судноплавства, що також в принципі поширюється і на інші торговельні судна, якщо вони прямують до порту України або РФ.

З іншого боку, військові кораблі та інші державні судна третіх держав, які використовуються в некомерційних цілях, можуть заходити в Азовське море і проходити Керченською протокою, якщо (1) вони прямують з візитом чи діловим заходженням до порту однієї із сторін договору на її (1.1.) запрошення або (1.2.) дозвіл, (2) за умови їх погодження з іншою Стороною.

Таким чином, вважаємо, що закріплення цією угодою Азовського моря та Керченської протоки “історичними” внутрішніми водами двох держав використовується з боку РФ для встановлення механізму, який ставить захід військових кораблів третіх країн, в тому числі НАТО, в акваторію Азовського моря в залежність від рішення РФ.

Окрім того, з огляду на закріплену “історичність” Азовського моря та Керченської протоки, розмежування, спільна діяльність у галузях судноплавства, рибальства, захисту морського середовища, екологічної безпеки, а також пошуку та рятування відповідно до статей 1 та 3 Договору 2003 року забезпечується шляхом реалізації наявних угод або укладення нових домовленостей.

В такій ситуації складно, якщо взагалі можливо, застосовувати в регіоні Азовського моря положення такого фундаментального міжнародного договору як Конвенція ООН про морське право 1982 року, оскільки ця конвенція не регулює питання, пов’язані з внутрішніми водами, та намагається оминути врегулювання питань, пов’язаних з історичними водами. Саме тому існує думка про те, що положення цієї конвенції не застосовуються до питань, пов’язаних з Азовським морем та Керченською протокою.

Це в свою чергу вносить певну правову невизначеність в регулювання правовідносин між двома державами, які фактично знаходяться в стані міжнародного збройного конфлікту, в якому РФ є країною-агресором та ігнорує досягнення будь-яких домовленостей. Так, в поточній ситуації при існуванні такого договору Україна повинна кожного разу шукати порозуміння з РФ для вирішення різного роду питань, в тому числі щодо проходу через Керченську протоку.

Саме тому найкращим варіантом в цій ситуації може бути той, який може з часом дозволити вийти із ситуації невизначеності та забезпечити чітке розмежування територій між двома державами.

З огляду на це, з урахуванням недотримання Російською Федерацією своїх міжнародних зобов’язань по відношенню до України, в тому числі гарантій територіальної цілісності та суверенітету України, з початку окупації Кримського півострова в 2014 році, необґрунтований контроль та навіть блокування судноплавства через Керченську протоку, вважаємо, що в інтересах України скоріше є денонсація Договору 2003 року, ніж залишення його в силі.

Денонсація Договору 2003 року дасть Україні можливість:

1. розпочати офіційний відхід від концепції “історичних” внутрішніх вод щодо Азовського моря та Керченської протоки;

2. розпочати застосування Конвенції ООН про морське право 1982 року в цьому регіоні, що в свою чергу дасть можливість застосовувати положення цього та інших міжнародних договорів до таких питань, як рибальство, захист морського середовища та інше, а значить зменшить необхідність в двосторонніх угодах між Україною та РФ;

3. розпочати дипломатичні перемовини з РФ щодо делімітації територіального моря та виключної економічної зони в Азовському морі;

4. у випадку неможливості дійти згоди щодо делімітації вод в Азовському морі, передати це питання на мирне вирішення згідно з обов’язковими процедурами Конвенції ООН з морського права 1982 року;

5. через визначення меж виключної економічної зони двох держав в Азовському морі автоматично визначити статус Керченської протоки як такої, яка використовується для міжнародного судноплавства відповідно до Частини III Конвенції ООН про морське право 1982 року. Це в свою чергу надасть усім суднам право транзитного проходу через протоку (стаття 38 Конвенції). У випадку неможливості визначення виключної економічної зони двох держав в Азовському морі, в Керченській протоці буде діяти режим мирного проходу відповідно до статті 45 Конвенції.

6. забезпечити захід військових кораблів під прапорами третіх держав, в тому числі членів НАТО, до портів України в Азовському морі з застосуванням права транзитного проходу або режиму мирного проходу в Керченській протоці.

В той же час слід зазначити, що денонсація Договору 2003 року не призведе до автоматичного скасування “історичності” Азовського моря та Керченської протоки як внутрішніх вод обох держав, якщо така “історичність” взагалі de facto існує і є обґрунтованою. Це питання будете предметом спору між держави та вже підняте у Справі № 2017-06, з огляду на що слід очікувати на висновки, яким дійде арбітраж під час вирішення цього питання можливо вже на стадії попереднього розгляду справи.

Переваги залишення Договору 2003 року в силі нами не виявлені, але вони можуть мати місце з урахуванням зовнішньої політики України з інших питань або правової позиції України у міжнародних спорах проти РФ. В будь-якому випадку, якщо такі переваги і мають місце, то вони скоріш за все тимчасові.Вважаємо, що в перспективі Україна повинна розпочати процедуру визначення меж територіального моря та виключної економічної зони в Азовському морі з метою належного забезпечення захисту свого суверенітету та територіальної цілісності, використовуючи при цьому координати вихідних ліній в Азовському морі, які були заявлені ООН у 1992 році та не опротестовувались міжнародною спільнотою до цього часу.

Щодо Угоди між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості і Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі 1993 року

Відповідно до статті 1 цієї угоди її метою є спільне використання живих ресурсів басейну Азовського моря.

Для цього, з одного боку, встановлюється та забезпечується взаємний та рівноправний промисел живих ресурсів в усьому басейні Азовського моря юридичними та фізичними особами України та РФ без обмежень територією тієї чи іншої держави. Таким чином, ця угода надає суднам під прапором України та РФ законне право на промисел навіть у прибережній зоні сусідньої держави.

Однак як свідчать події в регіоні Азовського моря протягом останніх років, ФСБ РФ здійснює не тільки постійний контроль суден під прапором України, але і їх арешт через порушення державного кордону РФ, в т.ч. під час промислу риби. Такі обставини вказують на недотримання з боку РФ своїх зобов’язань за цією угодою в частині забезпечення рівноправного промислу живих ресурсів особливо після окупації Кримського півострову в 2014 році.

 

З іншого боку, Угода між Державним комітетом України з рибного господарства та рибної промисловості і Комітетом Російської Федерації з рибальства з питань рибальства в Азовському морі 1993 року (далі за текстом - “Угода 1993 року”) встановлює механізми збереження та спільного використання живих ресурсів та управління ними в Азовському морі. До таких механізмів слід віднести такі, як погодження спільної програми з підтримання запасів анадромних видів риб на безпечному біологічному рівні, заснування Українсько-Російської Комісії з питань рибальства в Азовському морі та інше.

 

З огляду на це та з урахуванням окупації Кримського півострова, обмеження судноплавства в Керченській протоці, затримання суден під прапором України з боку ФСБ РФ, недотримання РФ своїх міжнародних зобов’язань перед Україною, вважаємо, що подальше залишення Угоди 1993 року в силі є доцільним для України тільки в частині, що стосується збереження та спільного використання живих ресурсів та управління ними в Азовському морі.

Саме тому вважаємо, що Україна повинна заявити про свій намір або (1) про внесення відповідних змін до цієї угоди, або (2) про її припинення з подальшою пропозицією щодо нової угоди, яка буде стосуватись виключно спільних дій зі збереження живих ресурсів в акваторії Азовського моря без надання суднам під прапором РФ права здійснювати рівноправний промисел в територіальному морі та виключній економічній зоні України.

Вважаємо, що рішення щодо припинення Угоди 1993 року повинно вирішуватись комплексно разом з рішенням щодо денонсації Договору 2003 року та іншими рішеннями, які стосуються Азовського моря та Керченської протоки. 

Слід зазначити, що у випадку, якщо Договір 2003 року буде денонсовано та Україна забезпечить делімітацію територіального моря та виключної економічної зони в Азовському морі, Україна хоча і зможе самостійно регулювати питання промислу живих ресурсів в своїх водах, однак в інтересах обох держав залишається питання координації своїх дій по спільному використанню живих ресурсів басейну Азовського моря, оскільки збереження та відновлення анадромних видів риб є неможливим зусиллями лише однієї сторони.”

EngУкрРус
Колегія юристів з морського права України